Історії бійців Василівського батальйона, що боронить Запорізькій напрямок, — ФОТОРЕПОРТАЖ

Суспільство | 15:35, 21.08.2022
 Поделиться

Поделиться в

Запорізькій напрямок від прориву російських військових захищає Василівський батальйон тероборони. Буквально з перших днів війни колишні працівники Запорізького залізорудного комбінату, ЗАЕС, ТЕС та інших надважливих підприємств взяли зброю і пішли захищати область. Всі вони з нині окупованих територій, говорять, що дуже важко було, коли знали, що ворог зайшов вже в їхні міста та села.
Про що розповідають бійці та що відбувається на їхніх позиціях – далі в репортажі 061.
На позиції до військових їдемо з командиром роти, що має позивний «Балу».
Він розповідає, що перед ними стоїть головне завдання — не пропустити ворога, не допустити його прориву на тих позиціях, куди ми прямуємо.
«Балу» сам з міста Дніпрорудне, за освітою горний інженер. З першого дня повномасштабного вторгнення пішов до військкомату, а 26 лютого вже був в окопі … в своїх кросівках та джинсах.
«Дуже вдячний волонтерам, бо 80% всього того, що в нас було напочатку, у тому числі, каски, броніки, це вони дали», — говорить він.
Питаю «Балу» про найважчий день за ці понад півроку, що вже провів на фронті.
Відповідає майже одразу:
«Найважчий момент був, коли я був вже на фронті, а родина залишалась в місті, яке захопив ворог. В кінці квітня дружина з мамою виїхали і мені легше стало. А ще найважчим був березень, бо нас обстрілювали з усіх сторін. Але нічого, ми скоро будемо контрнаступати і буде легше».

Він каже, що останнім часом ворог став більше застосовувати авіацію, а раніше били з мінометів.
«Зараз їм не дозволяє відстань це робити і тому більше працює САУ, РСЗВ», — говорить «Балу».
Ми приїхали на позиції, де до ворога не більше 3-4 кілометрів. Постійно чути «прильоти», але разом з тим і наші військові не мовчать.
На місці знайомимось з іншими військовими, які також родом з Василівського району. Один з них – позивний «Карабах» — як раз закінчив голитись. Каже, що на війні все доводиться робити буквально між пострілами.
«Карабах» сам з Дніпрорудного, до війни майже десяток років працював слюсарем на шахті. Він служив і в 2014 – 2015 роках, а позивний має ще з далеких 90-х, коли був в Азербайджані.
«Ця війна жорстка, але в нас також злості більше стало. Якщо раніше ми готові були їх пощадити, то зараз… ні. Вони поламали моїй дитині юність, мені зламали життя. Мої рідні майже 5 місяців жили в окупації, а потім виїхати. Мені легше стало, бо не дай Бог, хтось здав би, а мене три онуки», — каже військовий.

Він згадує, як сказав своїй доньці, що йде на війну, а вона відповіла: “папа, я тебе підтримую”. А от своїх дружині, з якою прожили вже більше 20 років, не казав, що йде на фронт ні в 2014-му, ні зараз. Каже пішов, коли вона на роботі була, не прощаючись, бо морально то дуже важко.
Наразі він більше за все мріє, як після перемоги обійме дітей та дружину, а ще … добудує хату своєму «шефу», бо обіцяв і вміє то роботи.
На інших позиціях знайомимось з двома військовими «Циган» та «Кукуша». Вони родом з-під нині захопленого ворогом Токмаку. «Циган» говорить, що тут, на фронті, виконує роль стрілка. Б’є по техніці, складам та особовому складу ворога.

Друг "Цигана" – «Кукуша» — «очі» артилерії.
«Я – «очі», спостерігаємо, щоб окупант не пройшов певні позиції, щоб техніка не пройшла, щоб не прорвались далі. Також співпрацюємо з різними підрозділами, корегуємо арту. Тут на позиціях в нас дуже часто артилерійські дуелі відбуваються. Але ми навчаємось керувати дронами, залітаємо на умовну їхню територію, вираховуємо їхні штаби, важку техніку, передаємо дані артилеристам. Головне — правильно обрати позицію аби «пташку» не втратити», — каже «Кукуша».
Він зізнається, що завжди радіє, коли завдяки його «очам» ворог несе втрати. Каже: значить не даремно стоїмо.
Ще одними «очима» військових є енергодарець, що має псевдо «Свят». Хлопець вже на війні навчився вправно керувати різними «пташками», у тому числі й тими, що можуть скидати «подарунки» ворогам. Він отримав сертифікат та каже, що нинішня війна – це війна дронів, сучасних технологій.

«Наш батальйон на 95% складається з мешканців нашого району. Ми з багатьма були так чи інакше знайомі. Зараз ми стоїмо та ділянці, яку відбили у ворога. Російські військові гатять по мирних людях, по цивільних об’єктах, але якщо в нас є можливість нанести вогневий удар, завдати втрат ворогу, то ми це робитимемо», — доєднається до розмови військовий «Сержант». Він також з Енергодара, в цивільному житті — слюсар третього розряду ВП ЗАЕС, він нумізмат і має гарну колекцію, яку хоче після перемоги поповнити.
Всі вони мріють про те, що вже зовсім скоро зможуть повернутись додому, всі українські міста та села будуть звільнені від окупантів.
Джерело: 061.ua

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

comments powered by HyperComments

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: